oleg_vedmedenko (oleg_vedmedenko) wrote,
oleg_vedmedenko
oleg_vedmedenko

ХРЕСТОВОЗДВИЖЕННЯ

ХРЕСТОВОЗДВИЖЕННЯ

“Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, — то глупота, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа!” (1 Кор. 1.18).

27 вересня (14-го за старим стилем) православна церква відзначає свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього.

Походження свята пов’язане з торжеством християнства під час правління Костянтина Великого (IV сторіччя), який спорудив на місці Голгофи і Гробу Господнього храм Воскресіння. Згідно з дослідженнями блаженної пам’яті протоієрея Олександра Меня, це місце з перших років існування Церкви привертало увагу християнських прочан, але на початку II сторіччя імператор Адріан, який вороже ставився як до юдейства, так і до християнства, вирішив знищити усі сліди обох релігій. Він повністю перебудував Єрусалим, назвавши його Елією, зрівняв Голгофський пагорб, засипав печеру св. Гробу й побудував там храм Венери.

Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він наказав знести капище й розпочати розкопки на святому місці. “Знімали шар за шаром, — пише сучасник подій християнський історик Євсевій, — раптом глибоко в землі, поза усякі сподівання, виявилась порожнина, а потім — чесне і всесвяте знамення спасительного Воскресіння” (див. Євсевій, Життя Костянтина, III, 28). Це була печера Гробу Господнього. Імператор надав єрусалимському єпископу Макарію кошти для спорудження над печерою храму.

Через деякий час Палестину відвідала престаріла мати Костянтина Олена. Євсевій не повідомляє про те, що їй вдалося знайти справжній Хрест Христовий. Але в другій половині IV сторіччя ця реліквія уже вшановувалась в Єрусалимі. Св. Кирило свідкує, що частини Хреста були розіслані по всій імперії (див. Св. Кирило Єрусалимський, Оголошувальні слова, IV, 10). Згідно свідчення св. Івана Златоустого, ознакою, за якою взнали, що це саме Хрест Господній, був напис на ньому (див. Св. Іван Златоустий, Бесіда 85). На початку V ст. Руфін уже впевнено пов’язував знахідку з іменем св. Олени, а історик Созомен біля 440 року записав сказання про те, як цариця шукала Хрест і знайшла його закопаним в землі поблизу Голгофи. Щоби впевнитись у його справжності, на святиню поклали мерця, і він ожив. Після цього патріарх “воздвиг” (тобто здійняв) Хрест над натовпом молільників (див. Созомен, Церковна історія, II, 1).

Те, що свідоцтва про цю подію у Євсевія відсутні, стало приводом для істориків вважати оповідь Созомена легендою. Хоча в тому, що Хрест було дійсно знайдено, немає нічого невірогідного. Згідно з юдейським звичаєм, знаряддя страти покладали в братську могилу разом з тілами розіп’ятих. Ось чому Хрест Христів міг бути похований поруч з розбійниками. Як би там не було, але вшанування Чесного (тобто Дорогоцінного) Хреста має велике загальнохристиянське значення. На честь цієї святині і було встановлено свято Хрестовоздвиження.
Самий знак хреста з сивої дохристиянської давнини був символом Божественного і вічного життя в багатьох релігіях. Але після Голгофи абстрактний ієрогліф став реальним знаменням (прапором) спасіння.

Шлях християнина — це шлях хреста й подвигу. Інакше кажучи, це шлях терпіння, перенесення скорбот і переслідувань за Ім’я Христове та небезпек від ворогів Христа; шлях нехтування благами світу заради Христа, шлях боротьби зі своїми пристрастями й похотями. До подвигу у міру сил своїх закликаються усі віруючі: “А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями” (Гал. 5.24). Моральне життя не обходиться без внутрішньої боротьби, без стриманості. “Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець — то загибель, шлунок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!“ (Филип. 3. 18 — 19).

Вся історія Церкви будувалася на подвигах: на стражданнях мучеників першохристиянства і подальших сторіч, які засвідчили віру й не полюбили життя свого аж до смерті; на самовідданій праці, особистих аскетичних подвигах, на досягненнях духа в боротьбі з плоттю. І так донині прикрашається християнство сповідниками та мучениками за віру во Христа. Такий жереб не тільки окремого християнина, але й усієї Церкви в її сукупності: бути гонимими за хрест Христів. Церква в багатьох тяжких періодах своєї історії переносила відкриті скорботи і переслідування, мученицьку смерть кращих служителів її, — а в інші періоди, навіть, здавалося б, благословенні, — переносить скорботи від внутрішніх ворогів, від недостойного образу життя членів її, а, зокрема, людей, призначених до служіння їй.

Православний догмат (догмат — грецьк. “визначення істини”) про Хрест звучить так: Хрест є шлях християнина і Церкви. Ми повинні щодня розпинати в собі гріх (разом з Христом), щодня вмирати для гріха (разом з Христом), і тоді то ми й воскреснемо у життя вічне разом із Ним.
Але при цьому Хрест є й силою Церкви. Духовними очима позираючи “на начальника віри і звершителя Ісуса”, християнин черпає духовні сили в свідомості того, що за хресною смертю Господа настало воскресіння, що хрестом “переможено світ”, що якщо з Господом помираємо, то з Ним і царюватимемо, і в з’явленні слави Його радітимемо і восторжествуємо (див. 1 Петра 4.13).
Хрест є, нарешті, і знаменом (прапором) Церкви. З того самого дня, коли Спаситель ніс на Своїх раменах хрест на Голгофу і був розіп’ятий на справжньому, матеріальному хресті, — хрест став видимим знаком і знаменом християнина і Церкви.

Коли віруюча людина завжди має перед собою образ Хреста Христового, постійно нагадує собі його, знаменує себе хресним знаменням, — вона, по-перше, нагадує собі, що християнин покликаний іти стопами Христовими (“Я є Шлях...”), переносячи в Ім’я Його скорботи та втрати за свою віру; по-друге, християнин зміцнюється силою Хреста Христового для боротьби зі злом в самому собі і в світі. І, по-третє, — сповідує, що чекає з’явлення слави Христової, другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа.

Тропар (основна пісня) свята: “Спаси, Господи, людей Твоїх, і поблагослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай, і Хрестом Твоїм охороняй нас — оселю Твою”.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php

Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments