March 31st, 2019

Епископ (Олег Ведмеденко)

Андрей Тарковский, х/ф «Ностальгия». Монолог Доменико

Голос какого предка говорит во мне? Я не могу примирить мои мысли с моим телом. Вот почему я не могу быть всегда одним и тем же. В единый миг я могу ощутить бесконечное множество явлений...

Истинное зло нашего времени состоит в том, что не осталось больше великих учителей. Мы должны вслушиваться в голоса, которые лишь кажутся бесполезными. Нужно, чтобы наш мозг, загаженный канализацией, школьной рутиной, страховкой, снова отозвался на гудение насекомых. Надо, чтобы наши глаза, уши, все мы напитались тем, что лежит у истоков великой мечты. Кто-то должен воскликнуть, что мы построим пирамиды. И неважно, если потом мы их не построим. Нужно пробудить желание. Мы должны во все стороны растягивать нашу душу, словно это полотно, растягиваемое до бесконечности.

Если вы хотите, чтобы жизнь не пресеклась, мы должны взяться за руки, мы должны смешаться между собой, все так называемые больные и все так называемые здоровые. Эй вы, здоровые, что значит ваше здоровье?.. Кому нужна свобода, если вам не хватает мужества взглянуть в наши глаза. Только так называемые здоровые люди довели мир до грани катастрофы. Глаза всего человечества устремлены на водоворот, в который нас вот-вот затянет...

Человек, выслушай меня! В тебе вода, огонь и еще - пепел. И кости в пепле. Кости и пепел. Где я? Если я не в реальности и не в своем воображении?..

Я заключаю новый договор с миром. Да воссияет солнце ночью и падет снег в августе. Великое недолговечно, только малое имеет продолжение. Люди должны вернуться к единству, а не оставаться разъединенными. Достаточно присмотреться к природе, чтобы понять, что жизнь проста и нужно лишь вернуться туда, где вы вступили на ложный путь. Нужно вернуться к истокам жизни и стараться не замутить воду. Что же это за мир, если сумасшедший кричит вам, что вы должны стыдиться самих себя!..

© Андрей Тарковский, х/ф «Ностальгия». Монолог Доменико

https://youtu.be/RkGYiLHeH9g

Епископ (Олег Ведмеденко)

ВІЗЬМІТЬ ХРЕСТА СВОГО…

Відповіді священнослужителя

Єпископ Олег (Ведмеденко)

ВІЗЬМІТЬ ХРЕСТА СВОГО…

Запитання читача: Прошу пояснити, як розуміти слова з Євангелія від Матвія: “І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене не достойний” (Матвія, 10 розділ, 38 вірш)?

Відповідь: Хто є Христос? Єдинородний Син Божий, Бог, що у тілі прийшов. Що явив Він нам приходом Своїм? Шлях до Отця, шлях до Божого Царства Любові, шлях до спасіння. Що це за шлях? Цей шлях – то є шлях смирення.

Саме смирення, за словом преподобного Івана Ліствичника, і є “духовним ученням Христовим, яке мислено приймається достойними в комору душі”. “Я – дорога, і правда, і життя. – навчає Господь, – До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене (якщо не через смирення!)” (Івана, 14 розділ, 6 вірш). “Візьміть на себе ярмо Моє (візьміть і собі той хрест, що його Я поніс – хрест смирення), і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (синодальний переклад – “смиренний серцем”; новий переклад отця Івана Хоменка – “сумирний серцем”), – і знайдете спокій душам своїм (знайдете мир і радість у Дусі Святім – те Царство Боже, яке насправді в нас і заховується)…” (Мф. 11.29).

“Хто не візьме хреста свого…” Хто не візьме хреста смирення, хто не піде за Ісусом – той недостойний Його: недостойний зватися християнином, недостойний самого спасіння!

Що представляє собою буквально хрест? Це перетинання двох ліній – горизонталі із вертикаллю. Горизонталь символізує собою землю, твориво, людське життя; вертикаль відповідно – Небо, Бога-Творця, буття Божественне. На перетинанні цих двох прямих: волі людської з волею Божою, життя людського з життям Божим, серця скорботного та смиренного з благодаттю Всесвятого Духа і відбувається спасіння наше – розп’яття, смерть та воскресіння духовні.

“Я щодень умираю”, – свідкує апостол Павло (1 Коринфянам, 15 розділ, 31 вірш). Ми повинні щодень покаянням розпинати в собі гріх разом з Христом (“Покаяння двері відкрий нам, Життєдавче…”); щодень очищуватись, тобто помирати для гріха разом з Ісусом (“…прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші”); і щодень же й воскресати разом із Ним у життя вічне (“…знавши що Той, Хто воскресив Господа Ісуса (Бог Отець наш Небесний), воскресить з Ісусом і нас…”).

“Бо й юдеї (“юдеї” – тут віруючі) жадають ознак (чудес, надмирних знамень), і греки (“греки”, “елліни”, мовою символів – світські, погани, ті, що не відають Бога) пошукують мудрості,
а ми проповідуємо Христа розп’ятого (тут – проповідуємо Бога смиренного, проповідуємо Смирення), – для юдеїв згіршення (спокуса, ганьба), а для греків – безумство (глупота)”, – научає апостол (1Кор. 1.22–23).

Нажаль, сьогодні, як і в часи першого приходу Христового, Боже вчення смирення є спокусою як для зфарисейщеного, занедбаного “виноградника Божого” – номінальної церкви останніх днів, яка приносить Богові “дикі ягоди” розбрату, нелюбовності, агресії та користолюбства, так і для незнаючого істинного Бога світу. Як і сказав Господь: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки (духовні “лисиці”, духовні ж і “пташки” – як “земні”, так і “небесні”; як невіруючі, так і віруючі, але не вірні. “Нори” та “гнізда” – догматичні та філософські “намети”, місця схову: мають де сховатися, й ховаються в них), – Син же Людський (тобто Христос) не має де й голови прихилити (“голова” – розуміння. Розумінню Христовому немає місця ні у релігійному, ні у поганському світі)…” (Мф. 8.20).

Втім, світ схоже швидше приходить до розуміння Божих істин, аніж фарисеї від релігії (так само, як ближчим до Христа виявився й умиваючий руки Пилат, аніж книжники та фарисеї, які вигукували: “Розіпни, розіпни Його!.. Кров Його на нас, і на дітях наших!..”). І сьогодні бачимо, що світ таки швидше приходить до розуміння необхідності глядіти вигоду своєму ближньому (адже в кінцевому результаті такий пошук є вигідним для обох сторін); більш щирий він і у ставленні до благодійної діяльності, у шуканні різного роду компромісних рішень. Таким чином, не релігія, а саме світ посів нині перші позиції у розважливім ставленні до смирення – а отже й до Божої ідеї! “У нас виникли проблеми – що ж, давайте повернемося до них обличчям…”, – ця сентенція стає гаслом сьогоднішнього цивілізованого (і у першу чергу ділового) світу. Адже смирення у тому й полягає, щоби прийняти ближнього свого та обставини власного життя такими, які вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи. “Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?..” (Мф. 6.27).

Насправді у цьому немає нічого дивного. Те, що ми спостерігаємо тепер, є власне здійсненням пророцтва: “Отак будуть останні першими, а перші – останніми!”, та “Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа (життя спасатиме віру!)” (Мф. 20.16; Єремії, 31 розділ, 22 вірш). Втім, згідно з тими ж біблійними пророцтвами, попереду – пробудження релігійного світу, пробудження церкви, пробудження сплячого пророка Божого – пророка смирення, пророка миру Йони (ім’я “Йона” перекладається як “голуб”, що біблійною мовою означає – “мир”). Попереду – другий прихід Христів: прихід Христа спочатку через відродження духовного вчення Його – вчення смирення; а потім і буквальний, містичний прихід Господа у славі – прихід в наших серцях.

“Бо Божеє Царство всередині вас!..” – навчає Христос. “…І ті, хто вживають зусилля, хапають його”.

Тож, за словом Господнім, відречімося себе, візьмімо хрест смирення, та й ходімо і ми за Ісусом…


[З книги "Смак благодаті". Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php ]