?

Log in

No account? Create an account

Епископ Олег Ведмеденко

© Познай себя, познай Бога в себе, и пребывай…

ХРАНІТЬ ВІРУ
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
Відповіді священослужителя

ХРАНІТЬ ВІРУ

Запитання читача: Шановний слуга Божий отець Олег Ведмеденко! Князь Володимир привіз із Візантії православну Христову Церкву не в Москву, а в Київ. Чи можна продавати або передавати її без згоди українського народу чужоземцям?..

Відповідь: Почну з того, що я принципово уникаю як політики взагалі, так і церковної політики зокрема. Григорій Сковорода навчає: “Полишіть ви оті ваші «народні бажання»! Хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрить йому очі?” Та запитання поставлене, а отже, мушу на нього відповідати. Втім, суть його значно глибша, аніж це видається на перший погляд. Тож мовмо не про причіпки, але про причини міжконфесійного конфлікту, який існує у православній церкві...

Ганебний розкол, що його ми сьогодні маємо у православ’ї, – це і провина, і біда наша. З світової історії ми знаємо, – у школі вчили, – що кожна війна, кожен конфлікт має свої привід та причини. Це ж повною мірою стосується й міжконфесійних конфліктів та війн. Привід – завжди на поверхні. Це власне маска, яка приховує істинні причини конфлікту та слугує простим виправданням для ошуканого народу (у даному випадку – для довірливої пастви), на чиї плечі, до речі, й лягає насправді увесь тягар війни. На поверхні – нібито боротьба за високі ідеали: “за віру, царя та вітчизну…” (за істинну віру, канони, мову богослужіння тощо), насправді ж істина лежить значно глибше. І тут уже, як навчають мудрі, – шукай кому це вигідно! А це питання – політичне...

Як попереджав іще апостол Павло у першому своєму Посланні до єпископа в Ефесі Тимофія:
“Бо корінь усього лихого (у церкві!) – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри (від віри істинної, себто смиренної) й поклали на себе великі страждання…” (1 Тимофію, 6 розділ, 10 вірш).

Корінь усього лихого – грошолюбство! Відхід від істинної віри полягає не у здійсненні богослужіння “благодатною” староболгарською, або навпаки “неблагодатною” рідною українською мовою; не у канонічному чи неканонічному переході до самоврядування (тим більше, що насправді канонів, які б визначали конкретний шлях конкретної Церкви до автокефалії взагалі не існує!), але в лінивстві й недбальстві щодо справи нашого спасіння (“Проклятий, хто робить роботу Господню недбало…” (Єремії, 48 розділ, 10 вірш)), та у відході від істини (“Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе…” (Осії, 6 розділ, 4 вірш)). А в результаті – заміна живої віри мертвою традицією; догматів – догматизмом; обрядів – обрядовірством. В результаті – скочування на позиції фарисейської гордині та лицемірства, спроба послужити і Богові, і мамоні. В результаті – любов уже не до Бога в собі, але до себе на фоні Бога… ВТРАТА СМИРЕННЯ – ось єдина та істинна причина усіх бід церковних! Смирення ж – суть не випромінювання зла.

“Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю!
Змагайся добрим змагом віри (смиренної віри!), ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти…”, – застерігає нас “апостол народів” Павло (1Тим. 6.11–12).

Чи так змагаємося? Чи випереджаємо один одного смиренністю, лагідністю та любов’ю? А, може, змагаємося за паству, і перетворили Церкву Божу на такий-собі “хрещально-поховальний кооператив”? А може, лиха пожадливість та зажерливість стали суттю сучасного ідолослуження, і служимо насправді уже зовсім не Богові? А може, розіп’яли Церкву – тіло Христове – іржавими цвяхами насильства та користолюбства, прибивши до древа мудрувань своїх руки (діла милосердя та богопізнання) та ноги Спасителя (ходу нашу в Царство Небесне – Царство Любові)? А, може, “спис воїна” – світські засади: гординя, войовничість, нетерпимість, нелюбовність, – прокололи тіло Ісуса, і витекли з нього “кров і вода” (Кров – це життя: знекровилась Церква – вичерпалося практичне життя її. Втрачена і теорія – змарнована жива вода духовного розуміння Писання, ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ)? А може, відійшов від нас уже й Сам Дух Христів? Може, Святий Дух благодаті Божої таки полишив занечищену в масі своїй номінальну церкву, сучасний релігійний світ – саме ту її “масу”, яка засліплена гординею книжництва та фарисейства?..

Єдине, що утішає в цей час “скорботи великої” останніх днів, це те, що попри все “кості Господні” – не перебиті! Жива іще Церква Остатку! Живі ті убогії духом овечки Христові, які хоча й розкидані “по всіх дворах”, як розкидані по долині світу цього “кості Ізраїлевого дому”, що бачив їх у видінні своєму Єзекіїль, але вони знають, що то є: “Милості хочу, а не жертви…” І прийде час – зберуться докупи; прийде час – встануть на ноги свої; прийде час – воскреснуть! А коли – від нас залежить: через вибраних дні ці вкоротяться. Слава Богу, “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”.

Свята Русь! Храни віру православну…


[З книги "Смак благодаті" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга на сайті Біблійної школи: http://vedmedenko.org.ua/books.php ]


В воскресный вечер...
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
В воскресный вечер... https://youtu.be/qOpQte8Dte4