Епископ Олег Ведмеденко

«Стиль полемики важнее предмета полемики.…» (Григорий Померанц)

Олег
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
Олег

Недільне Євангельське читання

Притча про багатого і Лазаря
“Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й вісон...
(Порфіра – дорога матерія пурпурового /багряного/ кольору, що в неї зодягалися царі та вельможі, символ світського життя. Вісон же – дорогоцінна тонка й м’яка біла лляна тканина. З вісону був виготовлений різноманітний священний одяг скінії, первосвященика та священиків. Вісон – символ релігійного життя, символ праведності. Тому “зодягатися в порфіру й вісон” – означає змішувати святе й не святе, чисте й нечисте, духовне і світське. Це – символ духовного Вавилону.
У відомій притчі про багатія та Лазаря Господь осуджує як фарисеїв старозавітної церкви, так і змішану праведність дворушників сьогоднішнього дня, багатіїв від релігії лаодикійського, останнього періоду – часів, коли “близько, вже під дверима”:
“І до ангела Церкви в Лаодикії напиши: Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий... А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст... Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!..»”. – Авт.)
...і щоденно розкішно бенкетував (шумів листям, як та неплідна смоківниця, не віддаючи Богові – Боже, не приносячи плодів милосердя й богопізнання. – Авт.).
Був і вбогий один, на ім’я Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...
(У брамах міст тоді звершували суди. “Лежати біля воріт” – означає чекати справедливості, милосердя. Чекати, що ось відкриється воріття – і введуть тебе у царство милості, і занурять в цілющу воду купальні Віфесда. Що вділять правдивого судження, обдарують хлібом боговідання, вгамують духовну спрагу живою водою істинного вчення – вчення, яке відкриє очі, покаже сенс життя. Яке явить дорогу до щастя...
“Дайте суд сироті і вдові!” – закликає Господь. Однак закриті ворота, і лише крихти зі столу утіха для вбогого... Хто вилікує душевні, а відтак і тілесні рани нещасного? Хто щедро вламає йому хліба насущного – того хліба, що є хлібом життя? Хто вкаже шлях до спасіння? Хто навчить призивати правдиво Боже Ім’я? “Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?..” – питає апостол Павло.
Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, – бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе вам, бо покрились вже струпами рани нещасних, і гріхи переповнюють чашу Господнього гніву. “Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх... Смердять та гниють мої рани з глупоти моєї...” – демонструє псалмоспівець Давид.
Горе вам, бо не в вашому домі лікуються рани убогого, але пси світу цього зализують їх. І від їхнього “лікування” покрились вони уже струпами... Горе вам, бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Бо знаємо Того, Хто сказав: “Мені помста належить, Я відплачу, – говорить Господь”. І ще: “Господь буде судити народа Свого”. Страшна річ – упасти в руки Бога Живого... – Авт.).
Та ось сталось, що вбогий умер – і на Авраамове лоно віднесли його ангели (“лоно Авраамове” – місце перебування праведників, тих, хто як Авраам, вірою сподобився називатися другом Господнім. Лазар виявився не лише бідним страждальцем, але й праведником, – бо таки шукав правду, “бажав годуватися” нею. – Авт.). Умер же й багатий – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його (тільки душевні муки в аду змусили “багатія” підняти від дольнього, від земного – до горнього, до небесного очі свої. І хоча й здаля, але прозріти-таки істину, пізнати, що то значить: “І перші будуть останніми, а останні – першими”. – Авт.).
І він закричав, та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря – хай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!»...
Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть переходити, не можуть звідси до вас, ані не переходять звідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав в дім батька мого, бо п’ятьох братів маю – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – хай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж-бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків (Писань, свідчення Слова Божого. – Авт.) не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне – не йнятимуть віри!”
Маємо, браття, засвідчення. Чи покаємось?..

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).

Posted by Олег Ведмеденко on 5 ноя 2017, 14:28
Метки:

из Facebook

Притча про багатого і Лазаря
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
Недільне Євангельське читання

Притча про багатого і Лазаря
“Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й вісон...
(Порфіра – дорога матерія пурпурового /багряного/ кольору, що в неї зодягалися царі та вельможі, символ світського життя. Вісон же – дорогоцінна тонка й м’яка біла лляна тканина. З вісону був виготовлений різноманітний священний одяг скінії, первосвященика та священиків. Вісон – символ релігійного життя, символ праведності. Тому “зодягатися в порфіру й вісон” – означає змішувати святе й не святе, чисте й нечисте, духовне і світське. Це – символ духовного Вавилону.
У відомій притчі про багатія та Лазаря Господь осуджує як фарисеїв старозавітної церкви, так і змішану праведність дворушників сьогоднішнього дня, багатіїв від релігії лаодикійського, останнього періоду – часів, коли “близько, вже під дверима”:
“І до ангела Церкви в Лаодикії напиши: Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий... А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст... Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!..»”. – Авт.)
...і щоденно розкішно бенкетував (шумів листям, як та неплідна смоківниця, не віддаючи Богові – Боже, не приносячи плодів милосердя й богопізнання. – Авт.).
Був і вбогий один, на ім’я Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...
(У брамах міст тоді звершували суди. “Лежати біля воріт” – означає чекати справедливості, милосердя. Чекати, що ось відкриється воріття – і введуть тебе у царство милості, і занурять в цілющу воду купальні Віфесда. Що вділять правдивого судження, обдарують хлібом боговідання, вгамують духовну спрагу живою водою істинного вчення – вчення, яке відкриє очі, покаже сенс життя. Яке явить дорогу до щастя...
“Дайте суд сироті і вдові!” – закликає Господь. Однак закриті ворота, і лише крихти зі столу утіха для вбогого... Хто вилікує душевні, а відтак і тілесні рани нещасного? Хто щедро вламає йому хліба насущного – того хліба, що є хлібом життя? Хто вкаже шлях до спасіння? Хто навчить призивати правдиво Боже Ім’я? “Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?..” – питає апостол Павло.
Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, – бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе вам, бо покрились вже струпами рани нещасних, і гріхи переповнюють чашу Господнього гніву. “Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх... Смердять та гниють мої рани з глупоти моєї...” – демонструє псалмоспівець Давид.
Горе вам, бо не в вашому домі лікуються рани убогого, але пси світу цього зализують їх. І від їхнього “лікування” покрились вони уже струпами... Горе вам, бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Бо знаємо Того, Хто сказав: “Мені помста належить, Я відплачу, – говорить Господь”. І ще: “Господь буде судити народа Свого”. Страшна річ – упасти в руки Бога Живого... – Авт.).
Та ось сталось, що вбогий умер – і на Авраамове лоно віднесли його ангели (“лоно Авраамове” – місце перебування праведників, тих, хто як Авраам, вірою сподобився називатися другом Господнім. Лазар виявився не лише бідним страждальцем, але й праведником, – бо таки шукав правду, “бажав годуватися” нею. – Авт.). Умер же й багатий – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його (тільки душевні муки в аду змусили “багатія” підняти від дольнього, від земного – до горнього, до небесного очі свої. І хоча й здаля, але прозріти-таки істину, пізнати, що то значить: “І перші будуть останніми, а останні – першими”. – Авт.).
І він закричав, та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря – хай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!»...
Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть переходити, не можуть звідси до вас, ані не переходять звідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав в дім батька мого, бо п’ятьох братів маю – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – хай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж-бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків (Писань, свідчення Слова Божого. – Авт.) не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне – не йнятимуть віри!”
Маємо, браття, засвідчення. Чи покаємось?..

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).


«Мучені й в полоні утримувані пристрастями, нерідко здивовано запитуємо ми в собі самих, від чого…
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
«Мучені й в полоні утримувані пристрастями, нерідко здивовано запитуємо ми в собі самих, від чого…

Posted by Олег Ведмеденко on 5 ноя 2017, 15:10
Метки:

из Facebook

Прилепилась к Тебе душа моя...
Епископ (Олег Ведмеденко)
oleg_vedmedenko
«Мучимые и в плену держимые страстями, нередко в недоумении вопрошаем мы в себе самих, от чего претерпеваем мы это? – Ведать надлежит, что такие пленения бывают с нами по причине отступления нашего от созерцания Бога. Если же кто прилепится умом своим к Богу нашему и Владыке, то, – верен Бог, – Сам Спаситель всех избавит такую душу от всякого пленения, как говорит пророк: Всегда видел я пред собою Господа, ибо Он одесную меня; не поколеблюсь (Пс. 15, 8). Что же сладостнее, как иметь всегда одесную себя Господа, покрывающего, ограждающего и не дающего подвигнуться? Но сподобиться сего от нас зависит.

Добре и бесспорно верно сказали отцы, что не найдет человек покоя иначе, как стяжав и утвердив в себе такое внутреннейшее расположение, что в мире только и есть, что Бог да он, отнюдь ни к чему не обращаясь умом своим, но Его Единого вожделевая и к Нему Единому прилепленным пребывая. Такой воистину найдет покой и свободу от тиранства страстей. Прилепилась, говорит Псалмопевец, к Тебе душа моя; десница Твоя поддерживает меня (Пс. 62, 9)…» (Св. Феодор, еп. Едесский)


?

Log in

No account? Create an account