March 26th, 2017

Епископ (Олег Ведмеденко)

ЦЕЙ РІД НЕ ВИХОДИТЬ ІНАКШЕ...

Недільне Євангельське читання. Четверта неділя Великого посту.

ЦЕЙ РІД НЕ ВИХОДИТЬ ІНАКШЕ...

В неділю четверту Великого посту проповідується в храмах Євангеліє від Марка (9-ий розділ, з 17 по 31 вірші). Про історію зцілення біснуватого отрока розповідають нам іще два євангелісти-синоптики (синоптики — від грецьк. “синопсіс” = “співпадання”) Матвій та Лука (див. Мф. 17.14 —18 та Лк. 9.38 — 42). Безумовно, кожне слово цієї євангельської оповіді наповнене глибоким морально-етичним та духовно-символічним змістом. Але сьогодні ми торкнемось лише деяких її аспектів, по ходу цитування розкриваючи окремі моменти історії про уздоровлення сноводного. Отож, відкриймо Біблію...

“І Йому [Христу] відповів один із натовпу (батько біснуватого сина, — О. В.): «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має (в біблійній мові чоловіча стать символізує віру, розуміння. Тут батько — віра, розуміння людини, віруюча людина взагалі, адже мова йде про ізраїльтянина, а Ізраїль символізує собою народ віри. Син — не що інше, як плід віри, духовність людини. Як бачимо, цей батько хоч і є віруючим, та не вірним, бо плід розуму його, духовність його — біснувата, духовність бездуховності, духовні муки, духовні страждання. Біснування — від слова “біс“. А етимологія слова “біс“ подвійна. По-перше, “біс“ від прадавнього “бєс“, що означає “відсутність“, і в українську мову увійшло у вигляді префікса “без“: бездуховність, безсовісність, безпринципність, беззаконня. Оця–то бездуховність і є плідним грунтом для розвитку в серці людини звірячих помислів і бажань, лихої пожадливості та зажерливості, що суть ідолослуження. Тому що друге значення слова “біс“ = “звірина“ — від лат. “бєстія“.

Дух німий — то німота бездуховності. Адже що лежить на серці — про те говорять і уста. І якщо в серці німота, порожнеча, духовна пустеля, — то й духовні уста є німими. Німими від незнання Слова Божого, через відсутність праведності, миру і радості в Дусі Святім — одна лише мука духовна: плач та скрегіт зубів, — О. В.).

А як він де схопить його, то об землю кидає ним (земля — тут дольнє, плотське, страждання, породжені плазуванням у поросі ницих пристрастей, залежності від лихих бажань, — О. В.), і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне (пускати піну — результат збурення, кипіння пристрастей, оскаженіння; скреготати зубами — прояв злості, лютої ненависті; сохне — самознищення, губить себе, — О. В.). Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його (біса, — О. В.), — та вони не змогли».

А Він [Христос] у відповідь каже: «О роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!» (тут: приведіть до Христа, до Слова Божого, до Духа Христового, до віри, яка чинна любов’ю, а “віра — від слухання...”, — О. В.). І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... (перед очищенням біси пристрастей, лихих звичок, пожадливостей плоті з подвійною силою мучать людину. На кожному кроці чатують спокуси диявольські, бо “має він лютість велику, знаючи, що короткий час має!“ І тим, хто став на шлях очищення, шлях нового життя в Бозі, шлях підняття з пороху земного, шлях воскресіння, — треба бути готовим до цього!, — О. В.).

І Він [Христос] запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства (див. Пс. 50: “Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя“. Тут мати — старе гріховне життя, — О. В.). І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити (тут вогонь і вода — це пекельний вогонь спокус, страждань, страху, сорому, хвороб, та очищаюча вода покаяння. Як часто люди потрапляють в це порочне коло. Коли насолоджуємося плодами з забороненого дерева, то забуваємо про Господа. А коли заболить, коли вже біда, коли тривога — то й до Бога. Та потім забуваємо про прощення давніших гріхів — і знову у пекло прокляття гріха..., — О. В.). Але коли можеш що ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Що до того твого “коли можеш”, — то тому, хто вірує, все можливе!» (Вірою спасетесь, — говорить Господь. Вірою, що має плоди милосердя і богопізнання. Зусиллями береться Царство Небесне, — О. В.). Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, — поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав і сказав йому: «Душе німий і глухий (глухий до Слова Істини, до Любові, — О. В.), тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь! І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато хто стали казати, що помер він...

А Ісус взяв за руку його (руки — діла. Підтримав, — О. В.) та й підвів його, і той устав. Коли ж Він додому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту... (молитва — постійний зв’язок з Богом; піст = “стримання”, “зупинка”, — коли людина твердо каже гріху: НІ! І стоїть в цьому до кінця!, — О. В.)”.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php

Епископ (Олег Ведмеденко)

Авва Исаия. Деяния плача

«Увы мне, увы мне, – что еще не освободился я от геенны! Влекущие меня в нее еще приносят плоды свои во мне, и все дела ее движутся в сердце моем; погружающие меня в огнь еще действуют во плоти моей, желая приносить плоды ее; еще не познал я, от зде куда отойду; еще не уготовился мне путь правый; еще не освободился от воздействий, сущих в воздухе (сил темных), имеющих преградить мне путь по причине сущих во мне злых дел их; еще не увидел я Избавителя, пришедшего спасти меня от них, потому что злоба их все еще приносит во мне плоды; еще не увидел я дерзновенного заступления между мною и Судиею; еще не дано свидетельство о мне, что я недостоин смерти; еще не отстал я от злотворцев.

Не радуется злодей, будучи заключен в темнице; не может творить волю свою связанный железом; не учит другого заключенный в колоду; не помнит покоя сущий в болезненных трудах; не ест в сласть связанный по выи своей; и не загадывает сделать еще что злое, потому что всевозможно нагрешил, но с раздирающимся сердцем оплакивает все злые дела свои и все муки, какие готовятся ему, говоря о них: да, я их достоин.

Помышляющий всегда о том, каковы будут последняя его, и видящий муки, (каких достоин) по грехам своим, не нуждается в большом усилии, чтоб не осудить кого в сердце своем; болезнование об (ожидаемых) мучениях съедает сердце его; горькое – увы! есть всегдашний предмет сокровенного поучения его; не воодушевляет он других не унывать; забота о пище не входит в круг попечений его; признает милость творящих с ним милость, но от печали вкуса не видит в ней, потому что всячески нагрешил; тем, которые поносят его, не отвечает он гневно и терпеливо несет болезненные труды, говоря: я достоин их; смех зубов (Сир. 19, 27) отступил от него; помавает он главою своею в стенании, воспоминая о престоле суда, пред которым имеет предстать; когда слышит речи (других), не говорит: хорошо, или – худо; хороши ли они или худы, не приемлет их слух его; вежди его источают потоки слез по причине болезней, снемлющих его. Если он от благородных родителей, то еще более печалится, приводя на ум стыд пред теми, которые имеют увидеть его осуждаемым на суде. Содержа в мысли уготовляемый для него суд, не обращает он внимания на людей, хороши ли они или худы. Если есть другие, связанные с ним, и на них не обращает он внимания и не рассматривает с ними, что предлежит делать; ибо всякий свое несет бремя, влекомый на смерть. Лицо его мрачно. Ни один человек не берется говорить в защиту его по причине страха мучений. Сам он исповедует, что наделал, и что достойно подлежит суду за то, в чем согрешил.

Доколе же быть мне в опьянении без вина? Доколе беспечничать, имея впереди себя таковое? Ожестение сердца моего иссушило очи мои, – а опьянение от суетной многозаботливости иссушило голову мою, и увлечения сердца моего навели на меня забвение до омрачения. Нужда телесная связала меня, и пагуба (отчаяние) докучает мне оставить путь (жизни). Не приобрел я друга, который бы поговорил о мне, и не имею дара, чтоб послать его гражданам. Весть о худых делах моих не попускает им признать меня. Если прошу их, они не обращают внимания на меня, ибо видят, что я не отстал еще от болестей своих (нравственных), и не прошу их распространенным сердцем (2 Кор. 6, 11).

Остен грехов моих не стал еще непрестанно уязвлять сердце мое (т. е. не пришло еще болезненное сокрушение о грехах). Бремя грехов моих еще не отяготело надо мною (не подавляет меня тяготою своею, не чувствую тяготы грехов). Не познал еще я вполне, как следует, силы огня; иначе подвизался бы не впасть в него. Глас слышится в ушах моих, что ад предлежит мне, так как поистине не очистил еще я сердца своего. Раны на теле моем сделались опасными, но еще не воссмердели, чтоб искать врачевства. Я прикрываю от людей раны от стрел; и не могу терпеть, чтоб касался их врач. Он предложил мне наложить примочки на раны, но я не крепок сердцем, чтоб стерпеть едкость их. Врач добр и не требует с меня вознаграждения, но леность моя не дозволяет мне сходить к нему. Приходит он сам ко мне поврачевать меня и находит меня ядущим то, что растравляет раны. Он упрашивает меня перестать отныне (принимать такие яства), но сласть вкушения их обольщает сердце мое. Когда поем, раскаиваюсь, но раскаяние мое не истинно. Присылает мне (врач свое) ястие (говоря): – поешь, чтоб оздороветь; но злой навык не дает мне принять его. – Конец всего этого, – не знаю, что мне делать?

Восплачьте же со мною, все братия, знающие меня, да придет ко мне помощь паче силы моей и возобладает мною, чтоб я соделался достойным быть учеником Его (Господа моего): ибо Его сила во веки веков. Аминь…» (Авва Исаия. Деяния плача)